Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою або Хто у Ковчегу? Інфографіка

Мабуть-таки Ноєві було значно простіше вибрати живність для свого ковчегу, ніж членам Українського ПЕН відібрати твори, що склали список «ТОП-100 від ПЕН» («Ноєвим ковчегом від Українського ПЕН» назвала рейтинг Тамара Гундорова).

У вересні цього року Український ПЕН спільно з онлайн-журналом The Ukrainians опублікували рейтинг «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою», до якого увійшли твори української літератури, що є знаковими для української культури.

Список у кількості ста творів (за принципом «один твір одного автора») відібрано з 277 запропонованих та укладено в алфавітному порядку за іменами авторів (очевидно, щоб уникнути ефекту сприйняття вагомості твору залежно від позиції у рейтингу). Обирали тільки україномовні твори і тільки написані в період з 18-го – початку так званої «нової української літератури» – і до 21-го ст.

Щодо змістових критеріїв відбору, а надто об’єктивності вибору саме цих творів, звичайно, можна сперечатися – і не тільки через суб’єктивність сприйняття художнього твору в принципі, а ще й тому, що серед авторів творів Топ-100 є і члени Українського ПЕН (і цього ми не могли оминути у нашому міні-аналізі). Але ми спробували проаналізувати підбірку за критеріями, встановленими самими укладачами, а також співставити результат їхньої роботи з цілями, заявленими в описі проєкту.

На основі інформації з відкритих джерел ми з’ясували та показали в основній візуалізації (інтерактив) дані про авторів: роки життя (27 авторів є нашими сучасниками), ґендер (жінок виявилося тільки 14); а також дані про твір: час першої публікації та найновішого перевидання, наявність твору у шкільній програмі (17) та факт екранізації (13). У списку авторів позначили тих, хто є актуальними членами Українського ПЕН (їх виявилося 10).

Проаналізувавши твори за жанровим критерієм (інтерактивна діаграма «Твори за жанрами»), отримуємо таку картину: левову частку займає проза (майже половина всього списку), трохи менше поезія (близько сорока позицій), решту приблизно порівну (по менше, ніж 10 у категорії) ділять між собою драматургія, есеїстика й мемуари. Якщо книга містить, наприклад, поезію і листи (як «П’ятикнижжя» Г. Чубая) або прозу і драматургію (як «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» О. Лишеги), то вона представлена у кожній з категорій.

Попри те, що Топ-100 не є каноном української літератури (на чому наголошують самі укладачі списку), при детальнішому ознайомленні вимальовуються деякі характерні особливості, що надають підбірці до певної міри репрезентативного характеру – не так з естетичної чи літературознавчої точки зору (такий аналіз потребує більшого заглиблення та власне фахового дослідження), а відносно історичного тла та соціокультурних і політичних процесів в Україні, які [взаємно] впливали на розвиток української літератури.

Навіть у цій вибірці впадають в око піки публікування творів (діаграма «Розподіл за роком першої публікації твору»).

Перший пік – друга половина 20-х рр. XX століття (період українського культурного ренесансу). Якщо поглянути на роки життя авторів на основній візуалізації, можна помітити, що дати публікацій цього періоду (порівняно з іншими періодами) наближені до дат смерті авторів – періоду найбільших репресій 30-х років. Проаналізувавши біографії авторів, ми вивели в окремій інтерактивній діаграмі «Репресії. Еміграція. Розстріл» кількість репресованих (29) та розстріляних (8) авторів (до «репресій» віднесли лише тривалі арешти, включно з смертними покараннями), а також тих, хто емігрував на Захід (15).

Другий (і найбільший за весь охоплений рейтингом період) пік перших видань творів – середина – друга половина першого десятиліття 2000-них рр. Саме після 2003 року почалося зростання книговидання в Україні (вочевидь, це було пов’язане з закінченням «епохи кучмізму» та покращенням культурного, економічного, соціального клімату в Україні).

Чи не найголовнішою ціллю проєкту Топ-100 було привернути увагу до знакових творів, актуалізувати їх в культурному/ментальному просторі сучасної України і таким чином «зревізувати національну культурну пам’ять» (Т. Гундорова). Тому для нас постало завдання перевірити реальний актуальний потенціал цих творів «дійти» до адресата (читача). Окрім наявності у шкільній програмі та екранізованих версій, ми також зібрали інформацію про найновіші перевидання (діаграма «Розподіл за роком найновішої публікації твору»), на якій чітко простежується тенденція до зростання за останні чотири роки. Ці найновіші перевидання, які в більшості доступні для придбання через інтернет, представлені також у формі рейтингу за видавництвами (лідирує видавництво «Фоліо») – клікнувши на інтерактивну діаграму «Топ видавництв», можна побачити на основній візуалізації твори, найновіші перевидання яких зробило те чи інше видавництво.

Ми, як і укладачі Топ-100, не претендуємо на вичерпність, особливо наголошуючи на тому, що всі дані отримали з відкритих джерел, не завжди академічних та авторитетних. Ми відкриті до внесення доповнень, виправлень та врахування фахових рекомендацій, як покращити нашу візуалізацію для Топ-100. Ми дуже сподіваємося, що наша ініціатива допоможе привернути увагу до цінного та цікавого в українській літературі і допоможе літературному Ковчегові відіграти свою роль в українській та світовій історії.

Роман Свердан, Надія Кондур